29.05.2007 — 28.10.2019
Фрося — собака, з якої все почалося. Її життя пов’язало Кривий Ріг і Цюрих та дало ім’я організації.
29.05.2007
Фрося народилася у Кривому Розі
≈ 1 рік
Переїзд із України до Швейцарії
7 років
Тяжка хвороба — і одужання
28.10.2019
Фрося відійшла у віці 12,5 років
2019
Її портрет — на арці першого майданчика «Цуценя»
Взявши Фросю до родини, ми навіть не уявляли, наскільки вона змінить наше розуміння тварин і відкриє їхню глибоку сутність.
Моя ідея завести собачку чоловікові спочатку зовсім не подобалася: він звик до котиків, і собак у нього ніколи не було — на той момент у нього жили четверо котів. А я дуже хотіла маленьку собачку, і саме з України. І оскільки я завжди добиваюся своїх мрій і цілей — у нас усе ж таки з’явилася Фрося. Народилася вона, як і я, у Кривому Розі.
Після всіх щеплень і потрібних документів я привезла її з України у віці приблизно одного року.
Перші два тижні чоловік не дуже з нею спілкувався: йому здавалося, що вона стресує його котиків, які до цього собак не бачили.
Але поступово він почав дедалі більше часу проводити з нею, ходити на прогулянки. І Фрося відкрилася йому не просто як тварина, а як створіння з душею і характером.
Вона мала свій особливий, дуже незламний характер. Завжди боронила нас від усіх людей, які до нас наближалися, ні до кого не йшла на руки — і жодними ласощами не можна було купити її прихильність. Я казала: «Ти, Фросю, як щира українка».
Боронила свою їжу від котів, наче вмирає з голоду, і не підпускала їх, навіть коли їй уже не лізло. «Як не з’їм, то понадкусюю», — сміялася я.
Живучи у Швейцарії, я бачила ставлення до тварин — і це була велика різниця з моєю Батьківщиною. На жаль, багато людей навіть у 21 столітті жорстоко поводяться з тваринами.
Фрося відкрила нам, що тварина — це створіння з душею і характером. Так любов до однієї маленької собачки поступово переросла в бажання допомагати багатьом.
У віці семи років вона ледь не померла від незрозумілої хвороби. Ветеринари в Цюриху розводили руками, не могли виявити, у чому проблема; вона вмирала — казали, що треба присипляти. І мені спало на думку пошукати цілителів для тварин, які можуть допомогти, коли медицина безсила. Ми знайшли жінку у Швейцарії, яка лікувала натуральними засобами, витяжками з морських водоростей. І вона, не бачивши Фросю наживо, консультуючи виключно телефоном, — вилікувала її. Фрося заново вчилася ходити, бо лапки після хвороби нагадували тряпочки. Навіть у лікарні вона боролася — лікарі прозвали її «Піранья», її неможливо було без рукавиць взяти на руки. Вона була сильна характером і вижила.
Потім Фрося ще раз була перед обличчям смерті: її прооперували, і ветеринари не знали, чи вона виживе. Після наркозу, вдома, на тремтячих лапках вона вставала і йшла до туалету — не могла собі дозволити ходити під себе, була чистюлею.
Ми пережили з нею стільки щасливих моментів: Фрося разом з нами мандрувала, була кілька разів у Фінляндії, в Іспанії, Італії.
На жаль, третього разу Фросенька не пережила. У неї діагностували рак, але ми до останнього вірили, що щось іще можна зробити. Останній візит до лікаря був як вирок: це вже не лікується, метастази. Нам запропонували залишити Фросю, щоб приспати, — але ми хотіли з нею попрощатися. Ми забрали її додому, і два тижні їздили з нею на озеро, у ліс — місця, де вона любила гуляти. Вона вже не могла ходити, але вдихала знайомі запахи своїм маленьким носиком. Коли вона перестала їсти, ми зрозуміли, що повинні її відпустити, щоб вона не страждала.
Їй було всього 12,5 років. У Швейцарії ветеринар може приїхати додому і провести все вдома — ми не хотіли ще раз стресувати Фросю, бо вона дуже боялася лікарень. Ми винесли її в її ліжечку в наш садочок, у якому вона стільки років загоряла на сонечку. Лікар підійшов тихенько і спочатку дав заспокійливий укол — мені здалося, що вона навіть не зрозуміла і не боялася. Чоловік тримав її на руках у її рожевому одеяльці. Я поцілувала її востаннє. Так ми відпустили своє маленьке чорне Чудо у Всесвіт.
А тепер Фрося надихає нас допомагати українським беззахисним тваринам і робити добрі справи під її ім’ям.
Ще до всіх проєктів ми купили у Кривому Розі шматок землі під притулок для тварин — і я вирішила назвати його «Фрося». Так ім’я нашої собачки стало ім’ям благодійної організації, а її портрет прикрашав вхідну арку першого дитячого майданчика «Цуценя».
«Добро врятує світ»
